Створення системи розвитку аксіосфери особистості на засадах традиційних духовних цінностей.

            В цьому році на секційному засіданні з етики в обласному інституті Карпань Ірина Семенівна (доцент кафедри випереджаючої освіти та управління інноваційною діяльністю ДО ІППО ) почала свій виступ з образного порівняння, що «наше суспільство сьогодні – це як великий корабель з величезною кількістю пробоїн. Щоб їх залатати треба об’єднати зусилля всіх: і учителів, і батьків, і самих учнів.»

Але коли починаєш усвідомлювати наскільки великі ці пробоїни, то виникає думка, чи не кинути заклик: Нація в небезпеці! Зволікання смерті подібне! Але було вже багато лозунгів, і їх не почують. Відкинувши наші панічний страх і розгубленість, питання «Хто винен?», подумаємо: «Що робити?»

Ми всі добре розуміємо, що для того, щоб почалося видужання нашого суспільства, зовсім недостатньо навіть чудесних економічних перетворень, а необхідно повернення до духовних основ суспільного життя.

І нас радує те, що наш обласний Департамент освіти і науки усвідомлює, що українська школа потребує християнського одухотворення. І саме з його ініціативи в області розпочався експеримент, головна задача якого полягає в створенні системи освіти на основі християнських цінностей.

З 1 вересня 2013р. за наказом Департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації (номер його ви бачите) в ряді шкіл області (Знаменівська СЗШ Новом. Р-ну, ліцей 129 м. Кривий Ріг, 71 Кр.Ріг; школи м. Дніпропетровська №4, №33, №57, №93, №103 і т.д.), в Дн-му р-ні – це в нашій школі, розпочалося дослідницько-екпериментальна робота по створенню системи розвитку аксіосфери особистості на засадах традиційних духовних цінностей.

Аксіосфера –

Експеримент розрахований, як ви бачите на 7 років.

Даний навчальний рік в рамках експерименту визначений як організаційно-підготовчий етап. Школи мають можливість вибрати найбільш близький їй напрямок (на дошці). Наша школа обрала – Гуманістично-релігійний напрямок.

Вибір цей невипадковий. Ми входимо в експеримент вже маючи певні напрацювання. Так християнська етика у нас в школі викладається з 2006 року. Спочатку ми викладали в 5-6 класах. А з 2011 року в 1, 5, 6, 7х класах.

Класно-урочна система в школі є основою. Наша участь в експерименті дала можливість нам в цьому навчальному році включити до навчального плану з 5го по 11й клас включно. Півгодини і навіть година на тиждень – це дуже мало. Але це більше, ніж нічого. Ще на одній з педагогічних рад цього року ми прийняли рішення, що кожен учитель нашої школи працює над тим, щоб уроки фізики, хімії, історії, літератури і т.д. були також з етичним навантаженням: епіграф уроку, притча, висловлювання видатних науковців щодо віри в Бога, святого Письма, імена яких згадуються на уроках фізики, хімії і т.д. Доречно, в міру, з живим співчуттям і переживанням педагога буде здійснюватися такий принцип впровадження в освіту християнської моралі і християнської культури як нероздільність освіти і виховання.

А також принцип всесторонності перетворення освіти: християнська культура цілісна, і вона має відношення до всіх сторін людського життя. Тому з урахуванням християнського світогляду може бути побудоване викладання якщо не всіх, то абсолютної більшості шкільних предметів.

Особисто для мене, дуже корисним було знайомство з досвідом роботи О.М. Дроздовського – директора ЗОШ №4 м. Біла Церква, керівника міського методичного об’єднання викладачів курсу «Біблійна історія та християнська етика» і зокрема те, що він, піднімаючи питання про християнський підхід до викладання шкільних предметів та процесу виховання, привертає увагу учителів, що зміст освіти в сучасній школі в окремих випадках викликає серйозне занепокоєння, адже деякі предмети мають виразне антихристиянське спрямування, а рівень їх викладу не можна назвати науковим.

Наприклад, в підручнику Шалагінової О.І. «Історія стародавнього світу» 6 клас під час подання теми «Виникнення людини» коли учням повідомляється, як доказана істина, про існування пітекантропів, знахідки їх останків на о. Ява з демонстрацією черепа, ілюстрацій постаті. Але чи знає вчитель, який на основі такого підручника стверджує подібні гіпотези, як істину, що знайдені в 1891 році так звані сенсаційні археологічні знахідки голландського лікаря-археолога Дюбуа на о. Ява були вміло підроблені із поєднання кістки бедра людини й кришки черепа мавпи і не довго вводили в оману наукові кола. У своєму обмані незадовго до смерті зізнався і сам Дюбуа (1858-1940р.р.).

Подібні «наукові» висвітлення присутні, напевне, і в інших темах, і в інших шкільних науках.

Сьогодні існує необхідність експертизи усіх наявних програм і підручників на безпечність для духовного й психічного здоров’я учнів. Про надзвичайну небезпеку для такого здоров’я дітей можна говорити на прикладах нової програми із зарубіжної літератури, валеології, народознавства.

В новій програмі із зарубіжної літератури авторів подружжя Ковбасенко Ю.І. і Л.В. не знайшлося місця І.Тургенєву (не залишили місце «Муму», не кажучи вже про «Отцы и дети»). В 10-му класі не стало М.Некрасова, О.Фета, Ф.Тютчева, Ол. Толстого. Зникли з програми 11-го класу О.Купрін, М.Цвєтаєва, М.Горький, О.Твардовський. Не знайшлось місця лауреатам Нобелівської премії Буніну, Шолохову, Солженіцину, Бродському. У програмі 8-го класу не має жодного російського автора. Іде відверта орієнтація на західну літературу. Але яку? В підручнику 10-го класу мова йде про вірші Шарля Бодлера, в яких – непристойність і богохульство. Чого варті одні назви віршів: «Падаль», «Танок смерті», Бочка ненависті», «Хвала сатані» і т.д.. Подібні сюжети, ідеї простежуються у творчості Альбера Камю, Франца Кафки, які вивчаються в 11-му класі. Навряд чи корисним для учнів 8-го класу є «Декамерон» Джовані Бокачо і відомий роман Франсуа Рабле, з їх культом тіла і плотських насолод. Блуд, непристойність, гріх, сором – ці поняття відміняються. «Бажай, чого хочеш» – ось головний принцип Рабле.

І звичайно, і ми з вами в своїх колективах неодноразово висловлюємо подібні занепокоєння стосовно змісту шкільних програм. Але зміна їх, внесення коректив потребує часу, я вірю в те, що християнський дух увійде в освітні заклади, бо сьогодні є уже усвідомлення того, що народ і влада матимуть справу з тією молоддю, яку виховають.

А зараз я б хотіла зупинитися на тому, що сьогодні ми можемо зробити для виховання духовно-етичної людини.

Сучасна світська школа будується на концепції Гербарта, який на перше місце ставив виховання розуму і через формування інтелекту, вважав він, будуть формуватися почуття й воля. І хоч ця теорія, психологічна й антропологічна, була педагогіка. Тут ми маємо тріаду з такою послідовністю: спочатку школа виховує розум через зміст, через поняття. По-друге, це воля, яка виховується через сурову класну й шкільну дисципліну. І лише, по-третє, виховується серце. І ми бачимо, що плоди такої системи плачевні. І перш за все про це говорить приклад американських шкіл, в яких уже неможливе викладання без поліції, без жорстокої руки, яка б організувала хоч певне спілкування учнів між собою.

В цьому зміст православна концепція освіти пропонує зовсім інший порядок цієї тріади. Ми спочатку виховуємо серце людини, і наша увага, перш за все, прикута до нього. Потім розум допомагає зрозуміти ті рухи, які направляються в нашім серці до Бога і дозволяють розрізняти, що є добро і що є зло. І коли ці навички сформовані після схильності серця до добра, тоді неминуче постає і виховання волі для того, щоб зрозумілі для себе істини дитина могла втілювати у своєму бутті.

Якщо говорити про уроки історії, то вони, як і уроки літератури, є найбільш благодатними для виховання серця дитини.

Звичайно, для створення системи розвитку аксіосфери особистості класно-урочної форми недостатньо і ми її доповнюємо активною позакласною і позашкільною роботою. З цього навчального року про найбільші православні свята ми почали розповідати на загальношкільних лінійках. Багатого варта тиша і увага з якою сприймають учні все, що пов’язане з духовністю, з святими і святинями.

Велике значення в цій роботі має організація свят православного календаря, залучення дітей до паломницьких поїздок разом з учителями і батьками по великих святинях нашої православної землі. Ми відвідуємо храми і монастирі м. Дніпропетровська, м. Новомосковська. Були в Золотоноші, Києві, Почаєві, Святогорську.

Наші діти прийняли участь у районній олімпіаді з християнської етики, яка проходила в 2011р. учні нашої школи прийняли участь у Всеукраїнській олімпіаді у м. Острог. Ми виконували випереджальне завдання: твір або презентація за заданою темою і прийняли участь у тестуванні. Отримали цінні подарунки. В минулому році ми не прийняли участі і від нашої області учасників більше не було. Прикро!

В 2011р. на базі нашої школи під керівництвом Сергієнко Ольги Олексіївни відбувся семінар з християнської етики. Але, нажаль, кількість шкіл, де викладалася б християнська етика у нашому районі не збільшилася.

Я розумію, багато хто сумнівається чи зможу… Зараз уже методичні посібники створені зусиллями учителів етики, християнської етики нашої області під керівництвом Рогової Олени Георгіївни. Методичні посібники 5-6 класів уже мають гриф Міністерства науки і освіти України.

Шановні колеги, прошу і закликаю беріться за цю Богоугодну справу і ви багато почерпнете і для себе!

Ми повинні чітко усвідомити, що віра в людину лежить в основі християнства, так само як і в сучасній педагогіці. І основою її є уявлення про образ Божий в людині. В той же час, віра в абсолютне добро дитячої душі суперечить вченню Церкви про первородний гріх. Православ’ю притаманна глибока віра в можливості людини бути чистою, щирою, спрямованою на добро. Така спрямованість людини закладена самою її природою, оскільки вона є витвором Божим, що створений за образом і подобою Його, і тому поставлений над іншими творіннями Божими на Землі.

Але позитивне в людині не є єдиним та раз і назавжди даним, оскільки душею володіють і сили зла, як свідчить Святе Письмо. Звідси випливає надзвичайно важливе завдання виховання – побороти зло в людині і спрямувати її до добра. В такому контексті роллю педагога не є споглядання за природним розвитком дитячих душ. Процес виховання є складний процес утвердження в дитині добра. На цьому шляху православний педагог не покладається лише на власні сили, а просить допомоги у Бога, якому відомо призначення кожної людини на Землі. Таке трактування виховного процесу, звичайно, не до душі педагогу – атеїсту. В той же час будь-який вихователь має змогу на власному досвіді впевнитися, що не до кожної дитячої душі він може достукатися, ввійти в її світ. А як важко приборкати свої власні душевні пристрасті, угамувати гнів, презирство, роздратування по відношенню до інших людей, знає кожен.

Виховувати в українській мові значить «ховати», «берегти». Педагоги мають берегти душі дітей. Це головне завдання педагогіки.