«ПРИТЧА ПРО ПРИЯЗНЬ»

ІВАН   ФРАНКО

Вмираючи,   покликав   батько   сина ,

Що   був   його   єдиная   дитина.

I   мовив,   звiвши   голову   стару:

"Мiй   синку,   швидко   я,   мабуть,   умру.

Дав   Бог   прожити   много   лiт,

Добра   надбати   i   пiзнати   свiт.

Добро   тобi   лишаю.   Не марнуй

Його,   та   й   понад   мiру   не   цiнуй.

Не   думай   в   нiм   мету   життя   знайти, -

Се   сходи   лиш   до   вищоi   мети.

Та   крiм   добра,   ти   маєш,    синку,   те,

Що   найважнiше – серце    золоте,

Досить   науки   i   здоровий   ум,

I   вже   пройшов   ти   молодостi   шум.

Одного   лиш   бажаю   ще   тобi:

Щоб   мав   ти   друга   щирого   собi".

Син   мовив: "Татку,   дяка   вам   і   честь!

Та   в   мене   друзiв   щирих   много   єсть".

"О   синку,   много   при   їдi   й   винi,

Та   в   горю   помогти - напевно,   нi!

Я,   сiмдесят   п’ять   лiт   проживши,   вспiв

Знайти   одного   лиш – та   й   то  напiв".

" Нi,   татку, - мовив   син, - з моiх   друзяк

Пiде   за   мене   кождий   хоч   на   гак!"

Всмiхнувсь   отець.   "Щасливий,   синку,   ти,

Та   я   би   радив   пробу   навести.

Зарiж   теля   i   запакуй   у   мiх,

А   нiччю   йди   з   тим   до   друзяк   своiх.

Скажи:   "Бiда!   Я   чоловiка   вбив!"

Проси,   щоб   захистив   тебе   и   скрив.

Своiх   так   перепробуй,   а   потiм

Застукай   i   в   мойого   друга   дiм".

Послухав   син.   Як   смерклося   цiлком,

Пiшов   важким   нав’ючений   мiшком

До   друга   найлюбiшого   ворiт.

Застукав:   "Живо,   живо   отворiть!"

Явився   друг.   "Се   що   тебе   жене?"

"Я   чоловiка   вбив.   Сховай   мене!"

Та   сей,   не   отворяючи   ворiт,

Сказав:   "Тiкай!   Чи   ще   мене   й   мiй   рiд

Ти   хочеш   у   тяжку   бiду   вплескать?

Адже   ж   коли   почнуть   тебе   шукать,

То   де   ж   пiдуть   насамперед?   Сюди!

Бо   знають,   що   я   друг   твiй!   Геть   iди".

Пiшов   по   iнших   своїх   другах   син, -

Не   скрив   його,   не   втiшив   нi   один.

А   дехто   мовив:   "Забирайся   ти!

Я   зараз   мушу   властям   донести.

Адже   ж   всi   знають,   як   дружим   ми, -

Ще   скажуть,   що   до   спiлки   вбили   ми".

Отак   всю   нiч   продвигавши   свiй   мiх,

До   батькового   друга   вiн   прибiг.

"Рятуйте,   дядьку!   Я людину   вбив,

Та   вже   й   у   мiстi   шуму   наробив!

Ось   труп!   Там   десь   погоня   вже   жене!

Ой   пробi,   скрийте   трупа   і   мене!"

Старий   живенько   замки   відкрутив

I   з   мiхом   парубка   в   свiй   дом   пустив.

"Ну,   ну,   ходи,   небоже,   скрийся   тут!

А   трупа   десь   я   впру   в   безпечний   кут".

Замкнув   ворота,   взяв   на   плечi   мiх -

Та   парубок   упав   йому   до   нiг.

"Спасибi,   дядьку!   Не   турбуйтесь,   нi!

Нiяке   зло   не   сталося   менi".

I   вiн   сказав   йому   батькiвську   рiч

I   все,   що   дiялося   з   ним   ту   нiч,

I   як   подвiйно   тут   вiн   скористав:

Фальшивих   друзiв   збувсь,   а   вiрного   пiзнав.