.«Благословення дітей. Ісус Христос і діти»

            Урок №7

Мета:

1) ознайомити учнів з тим, як євангелісти Матфей, Марк та Лука у Святому письмі передають великі сподівання, які покладав Ісус Христос на сприйняття дітьми Христових повчань і настанов завдяки чистоті їх дитячих сердець;

2) формувати почуття відповідальності за свої вчинки, а, значить, і обов’язків перед Богом;

3) викликати у дітей бажання працювати над собою і стати найбільшими доброчинцями для людей, найкращими дітьми своєї Батьківщини.

Тип уроку: комбінований

Обладнання : Біблія, репродукція

ХІД УРОКУ

1.     Організаційний момент

2.      Актуалізація опорних знань учнів

1.     Відтворити на дошці схему духовного зростання людини, проаналізувати її, спробувати пояснити. (Наприклад, у вигляді сходинок або драбинки)

-  Якщо людина порушує Заповіді Божі? (людина чинить гріх)

- Чи є у грішної людини шляхи до духовного вдосконалення? (є, через щире  каяття)

2.     -  Хто отримав 10 Заповідей Божих і за яких умов?

(Мойсей, на горі Синай, під час виходу ізраїльського народу із єгипетської неволі. Написані на 2х кам’яних скрижалях.)

3.     -  Хто отримав заповідь від Бога до Мойсея?

(Адам і Єва отримали заповідь не їсти плодів з дерева пізнання добра і зла…)

4.     -  Після Мойсея Хто приніс заповіді від Бога? (Ісус Христос – Нагірна проповідь)

5.     -  На які дві групи можна поділити Заповіді Божі ?  (Перша – ті, що стосуються Бога; друга – ті, що стосуються людей)

6.     -  Назвіть Заповіді і скажіть, чи актуальні вони сьогодні, у наш час? (Актуальні, бо в них закладена абсолютна мораль, тобто вони не змінюються стосовно історичних умов).

-         Давайте помріємо: якби усі люди жили за Заповідями Божими, яким би був Світ ? (добрішим, милосерднішим, радісним, світлим…)

3.     Мотивація навчальної діяльності

                 (Вірш на дошці):

            МОЛИСЬ, ДИТЯ !

Молись, дитя: сомненья камень

Твоей груди не тяготит;

Твоей молитвы чистый пламень

Святой любовию горит.

Молись, дитя: тебе внимает

Творец бесчисленных миров,

И капли слез твоих считает,

И отвечать тебе готов.

                                      Никитин

-  Як ви думаєте, чому автор вважає необхідним, щоб молилися діти?

-  Чи може це справа тільки дорослих?

-  Чи потрібна Господу дитяча молитва?

4.      Робота над темою уроку

       (Клас ділиться на три групи. Кожна група отримує завдання: відкрити Євангеліє, прочитати визначені їм стіхи і відповісти на запитання:

-  За що Господь « вознегодовал» на своїх учнів-апостолів?

-  Як Ісус Христос ставився до дітей?

-  Чому, на вашу думку, Господь сказав про дітей, що саме «таковых есть Царствие Божие»?

1 гр. – Мтф. 19 : 13 - 15

2гр. – Мк. 10 : 13 - 16

3гр. – Лк. 18 : 15 - 17

Виступи груп. Діти висловлюють свої думки)

-         А зараз я б хотіла, щоб усі ви пригадали князя Володимира Мономаха, який,  за словами літописця, «просвітив Руську землю, як сонце» і його знамените «Повчання дітям».

(Роздається пам’ятка дітям з текстом уривку з « Повчання…» Текст читається учнями вголос і обговорюється)

-         Що, на вашу думку, князь уважав за найвищі цінності в житті людини?

(Завдання групам:

1гр., 2гр. – записують у зошит моральні якості, яких необхідно дотримуватися синам князя за батьківським заповітом;

3гр.  – підбирає антоніми до названих чеснот)

- Що з цього повчання ти візьмеш для себе?

5.     Систематизація  знань,  умінь,  навичок

-         Чому Ісус Христос покладав велике сподівання на сприйняття дітьми христових повчань і настанов? (завдяки чистоті їх дитячих сердець)

-         Чи відчуваєте ви якісь обов’язки перед Богом ?

-         Як часто ви звертаєтеся до Бога в молитві?

6.     Домашнє завдання

Прочитати «Притчу про приязнь» Івана Франка

Додаток до уроку № 7

ПАМ'ЯТКА  

ІЗ   «ПОВЧАННЯ   ВОЛОДИМИРА   МОНОМАХА   ДІТЯМ»

Я, недостойний, дідом своїм Ярославом Мудрим і батьком своїм і матір'ю своєю з роду Мономахів був наречений руським іменем Володимир. Сидячи на санях, тобто збираючись уже помирати, звертаюсь до вас з оцим словом.

Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться.

Що таке людина, як подумаєш про це? Велика розумом людина, та не може осягнути вона всіх чудес землі. Дивіться, як все мудро влаштовано на світі: як небо влаштоване, або як сонце, або як місяць, або як зірки, і тьма, і світло, і земля як на водах покладена, Господи, завдяки волі твоїй! А звірі, а птиці різні, а риби всілякі! І цьому диву подивуємося, як створено людину і які різні та багатоликі людські обличчя; якби і всіх людей зібрати, то кожен має свій вид і образ обличчя. І тому подивуємося, як птиці небесні із раю-вирію летять, і перш за все до нашого дому, але не поселяються в одній країні, а сильні й слабі розлітаються по всіх землях, щоб наповнилися щебетом ліси і поля. Все це дано людям на користь, на їжу і на радість їм. І знов скажемо: великі блага послані нам, грішним людям. Ті ж птиці небесні, коли їм звелено, то заспівають і звеселяють людей, а коли ні — то, маючи і мову свою, оніміють.

Прочитавши отсі слова, діти мої, похваліть творця всього земного й небесного, а все, що далі, — то мого слабого розуму повчання.

Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам.

І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.

Якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою.

Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми.

Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів. Пам'ятайте, як учив мудрий Василь, зібравши круг себе юнаків: при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору.

В домі своєму не ледачкуйте, а за всім приглядайте самі, не покладайтесь на тіуна або на отрока, щоб не посміялися люди ні з дому вашого, ні з вашого обіду.

На війну вирушивши, не лінуйтесь, не сподівайтесь на воєвод; ні їжі, ні питтю не віддавайтесь без міри, ні солодкому сну. Сторожу самі наряджайте і вночі, з усіх боків поставивши охорону, лягайте відпочивати коло своїх воїнів, а вставайте рано. Зброю не скидайте з себе поспіхом, не оглянувшись добре. Адже буває, що через лінь людина зненацька гине.

Брехні остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло.

Куди б ви не верстали шлях своєю землею, не давайте отрокам своїм чинити зло і шкоду ні селам, ні посівам, щоб люди не проклинали вас.

А куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. Найбільше шануйте гостя, звідки 6 він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.

Хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні.

Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте. Жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою.

Якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в мою грамотицю: і мені не буде соромно, і вам буде добре.

Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому була в інших країнах. Лінощі — це мати всьому дурному: хто що й знав, те забуде, а чого не вміє, того не навчиться. Добро своєю рукою сіючи, не лінуйтесь ні на що хороше, і хай не застане вас сонце в постелі. Так робив мій батько покійний і всі добрі мужі. На світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: Господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав життя своє. Так я кажу, коли сідаю думати з дружиною, або збираюся чинити суд людям, або їхати на полювання, або збирати данину, або лягти спочивати. Спочинок у полудень дається людям за труди: після трудів спочиває і звір, і птиця, і люди.

Додаток до уроку № 7

ІВАН   ФРАНКО

«ПРИТЧА   ПРО   ПРИЯЗНЬ»

Вмираючи,   покликав   батько   сина ,

Що   був   його   єдиная   дитина.

I   мовив,   звiвши   голову   стару:

"Мiй   синку,   швидко   я,   мабуть,   умру.

Дав   Бог   прожити   много   лiт,

Добра   надбати   i   пiзнати   свiт.

Добро   тобi   лишаю.   Не марнуй

Його,   та   й   понад   мiру   не   цiнуй.

Не   думай   в   нiм   мету   життя   знайти, -

Се   сходи   лиш   до   вищоi   мети.

Та   крiм   добра,   ти   маєш,    синку,   те,

Що   найважнiше – серце    золоте,

Досить   науки   i   здоровий   ум,

I   вже   пройшов   ти   молодостi   шум.

Одного   лиш   бажаю   ще   тобi:

Щоб   мав   ти   друга   щирого   собi".

Син   мовив: "Татку,   дяка   вам   і   честь!

Та   в   мене   друзiв   щирих   много   єсть".

"О   синку,   много   при   їдi   й   винi,

Та   в   горю   помогти - напевно,   нi!

Я,   сiмдесят   п’ять   лiт   проживши,   вспiв

Знайти   одного   лиш – та   й   то  напiв".

" Нi,   татку, - мовив   син, - з моiх   друзяк

Пiде   за   мене   кождий   хоч   на   гак!"

Всмiхнувсь   отець.   "Щасливий,   синку,   ти,

Та   я   би   радив   пробу   навести.

Зарiж   теля   i   запакуй   у   мiх,

А   нiччю   йди   з   тим   до   друзяк   своiх.

Скажи:   "Бiда!   Я   чоловiка   вбив!"

Проси,   щоб   захистив   тебе   и   скрив.

Своiх   так   перепробуй,   а   потiм

Застукай   i   в   мойого   друга   дiм".

Послухав   син.   Як   смерклося   цiлком,

Пiшов   важким   нав’ючений   мiшком.

До   друга   найлюбiшого   ворiт

Застукав:   "Живо,   живо   отворiть!"

Явився   друг.   "Се   що   тебе   жене?"

"Я   чоловiка   вбив.   Сховай   мене!"

Та   сей,   не   отворяючи   ворiт,

Сказав:   "Тiкай!   Чи   ще   мене   й   мiй   рiд

Ти   хочеш   у   тяжку   бiду   вплескать?

Адже   ж   коли   почнуть   тебе   шукать,

То   де   ж   пiдуть   насамперед?   Сюди!

Бо   знають,   що   я   друг   твiй!   Геть   iди"

Пiшов   по   iнших   своїх   другах   син,-

Не   скрив   його,   не   втiшив   нi   один.

А   дехто   мовив:   "Забирайся   ти!

Я   зараз   мушу   властям   донести.

Адже   ж   всi   знають,   як   дружим   ми,-

Ще   скажуть,   що   до   спiлки   вбили   ми".

Отак   всю   нiч   продвигавши   свiй   мiх,

До   батькового   друга   вiн   прибiг.

"Рятуйте,   дядьку!   Я людину   вбив,

Та   вже   й   у   мiстi   шуму   наробив!

Ось   труп!   Там   десь   погоня   вже   жене!

Ой   пробi,   скрийте   трупа   і   мене!"

Старий   живенько   замки   відкрутив

I   з   мiхом   парубка   в   свiй   дом   пустив.

"Ну,   ну,   ходи,   небоже,   скрийся   тут!

А   трупа   десь   я   впру   в   безпечний   кут".

Замкнув   ворота,   взяв   на   плечi   мiх -

Та   парубок   упав   йому   до   нiг.

"Спасибi,   дядьку!   Не   турбуйтесь,   нi!

Нiяке   зло   не   сталося   менi".

I   вiн   сказав   йому   батькiвську   рiч

I   все,   що   дiялося   з   ним   ту   нiч,

I   як   подвiйно   тут   вiн   скористав:

Фальшивих   друзiв   збувсь,   а   вiрного   пiзнав.

1) ознайомити учнів з тим, як євангелісти Матфей, Марк та Лука у Святому письмі передають великі сподівання, які покладав Ісус Христос на сприйняття дітьми Христових повчань і настанов завдяки чистоті їх дитячих сердець;

2) формувати почуття відповідальності за свої вчинки, а, значить, і обов’язків перед Богом;

3) викликати у дітей бажання працювати над собою і стати найбільшими доброчинцями для людей, найкращими дітьми своєї Батьківщини.

Тип уроку: комбінований

Обладнання : Біблія, репродукція

ХІД УРОКУ

1.     Організаційний момент

2.      Актуалізація опорних знань учнів

1.     Відтворити на дошці схему духовного зростання людини, проаналізувати її, спробувати пояснити. (Наприклад, у вигляді сходинок або драбинки)

-  Якщо людина порушує Заповіді Божі? (людина чинить гріх)

- Чи є у грішної людини шляхи до духовного вдосконалення? (є, через щире  каяття)

2.     -  Хто отримав 10 Заповідей Божих і за яких умов?

(Мойсей, на горі Синай, під час виходу ізраїльського народу із єгипетської неволі. Написані на 2х кам’яних скрижалях.)

3.     -  Хто отримав заповідь від Бога до Мойсея?

(Адам і Єва отримали заповідь не їсти плодів з дерева пізнання добра і зла…)

4.     -  Після Мойсея Хто приніс заповіді від Бога? (Ісус Христос – Нагірна проповідь)

5.     -  На які дві групи можна поділити Заповіді Божі ?  (Перша – ті, що стосуються Бога; друга – ті, що стосуються людей)

6.     -  Назвіть Заповіді і скажіть, чи актуальні вони сьогодні, у наш час? (Актуальні, бо в них закладена абсолютна мораль, тобто вони не змінюються стосовно історичних умов).

-         Давайте помріємо: якби усі люди жили за Заповідями Божими, яким би був Світ ? (добрішим, милосерднішим, радісним, світлим…)

3.     Мотивація навчальної діяльності

                 (Вірш на дошці):

            МОЛИСЬ, ДИТЯ !

Молись, дитя: сомненья камень

Твоей груди не тяготит;

Твоей молитвы чистый пламень

Святой любовию горит.

Молись, дитя: тебе внимает

Творец бесчисленных миров,

И капли слез твоих считает,

И отвечать тебе готов.

                                      Никитин

-  Як ви думаєте, чому автор вважає необхідним, щоб молилися діти?

-  Чи може це справа тільки дорослих?

-  Чи потрібна Господу дитяча молитва?

4.      Робота над темою уроку

       (Клас ділиться на три групи. Кожна група отримує завдання: відкрити Євангеліє, прочитати визначені їм стіхи і відповісти на запитання:

-  За що Господь « вознегодовал» на своїх учнів-апостолів?

-  Як Ісус Христос ставився до дітей?

-  Чому, на вашу думку, Господь сказав про дітей, що саме «таковых есть Царствие Божие»?

1 гр. – Мтф. 19 : 13 - 15

2гр. – Мк. 10 : 13 - 16

3гр. – Лк. 18 : 15 - 17

Виступи груп. Діти висловлюють свої думки)

-         А зараз я б хотіла, щоб усі ви пригадали князя Володимира Мономаха, який,  за словами літописця, «просвітив Руську землю, як сонце» і його знамените «Повчання дітям».

(Роздається пам’ятка дітям з текстом уривку з « Повчання…» Текст читається учнями вголос і обговорюється)

-         Що, на вашу думку, князь уважав за найвищі цінності в житті людини?

(Завдання групам:

1гр., 2гр. – записують у зошит моральні якості, яких необхідно дотримуватися синам князя за батьківським заповітом;

3гр.  – підбирає антоніми до названих чеснот)

- Що з цього повчання ти візьмеш для себе?

5.     Систематизація  знань,  умінь,  навичок

-         Чому Ісус Христос покладав велике сподівання на сприйняття дітьми христових повчань і настанов? (завдяки чистоті їх дитячих сердець)

-         Чи відчуваєте ви якісь обов’язки перед Богом ?

-         Як часто ви звертаєтеся до Бога в молитві?

6.     Домашнє завдання

Прочитати «Притчу про приязнь» Івана Франка

Додаток до уроку № 7

ПАМ'ЯТКА  

ІЗ   «ПОВЧАННЯ   ВОЛОДИМИРА   МОНОМАХА   ДІТЯМ»

Я, недостойний, дідом своїм Ярославом Мудрим і батьком своїм і матір'ю своєю з роду Мономахів був наречений руським іменем Володимир. Сидячи на санях, тобто збираючись уже помирати, звертаюсь до вас з оцим словом.

Діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться.

Що таке людина, як подумаєш про це? Велика розумом людина, та не може осягнути вона всіх чудес землі. Дивіться, як все мудро влаштовано на світі: як небо влаштоване, або як сонце, або як місяць, або як зірки, і тьма, і світло, і земля як на водах покладена, Господи, завдяки волі твоїй! А звірі, а птиці різні, а риби всілякі! І цьому диву подивуємося, як створено людину і які різні та багатоликі людські обличчя; якби і всіх людей зібрати, то кожен має свій вид і образ обличчя. І тому подивуємося, як птиці небесні із раю-вирію летять, і перш за все до нашого дому, але не поселяються в одній країні, а сильні й слабі розлітаються по всіх землях, щоб наповнилися щебетом ліси і поля. Все це дано людям на користь, на їжу і на радість їм. І знов скажемо: великі блага послані нам, грішним людям. Ті ж птиці небесні, коли їм звелено, то заспівають і звеселяють людей, а коли ні — то, маючи і мову свою, оніміють.

Прочитавши отсі слова, діти мої, похваліть творця всього земного й небесного, а все, що далі, — то мого слабого розуму повчання.

Перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам.

І вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. Хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.

Якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою.

Ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми.

Старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів. Пам'ятайте, як учив мудрий Василь, зібравши круг себе юнаків: при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. Не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. Очі тримати донизу, а душу вгору.

В домі своєму не ледачкуйте, а за всім приглядайте самі, не покладайтесь на тіуна або на отрока, щоб не посміялися люди ні з дому вашого, ні з вашого обіду.

На війну вирушивши, не лінуйтесь, не сподівайтесь на воєвод; ні їжі, ні питтю не віддавайтесь без міри, ні солодкому сну. Сторожу самі наряджайте і вночі, з усіх боків поставивши охорону, лягайте відпочивати коло своїх воїнів, а вставайте рано. Зброю не скидайте з себе поспіхом, не оглянувшись добре. Адже буває, що через лінь людина зненацька гине.

Брехні остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло.

Куди б ви не верстали шлях своєю землею, не давайте отрокам своїм чинити зло і шкоду ні селам, ні посівам, щоб люди не проклинали вас.

А куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. Найбільше шануйте гостя, звідки 6 він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.

Хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні.

Не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте. Жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою.

Якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в мою грамотицю: і мені не буде соромно, і вам буде добре.

Що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому була в інших країнах. Лінощі — це мати всьому дурному: хто що й знав, те забуде, а чого не вміє, того не навчиться. Добро своєю рукою сіючи, не лінуйтесь ні на що хороше, і хай не застане вас сонце в постелі. Так робив мій батько покійний і всі добрі мужі. На світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: Господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав життя своє. Так я кажу, коли сідаю думати з дружиною, або збираюся чинити суд людям, або їхати на полювання, або збирати данину, або лягти спочивати. Спочинок у полудень дається людям за труди: після трудів спочиває і звір, і птиця, і люди.

Додаток до уроку № 7

ІВАН   ФРАНКО

«ПРИТЧА   ПРО   ПРИЯЗНЬ»

Вмираючи,   покликав   батько   сина ,

Що   був   його   єдиная   дитина.

I   мовив,   звiвши   голову   стару:

"Мiй   синку,   швидко   я,   мабуть,   умру.

Дав   Бог   прожити   много   лiт,

Добра   надбати   i   пiзнати   свiт.

Добро   тобi   лишаю.   Не марнуй

Його,   та   й   понад   мiру   не   цiнуй.

Не   думай   в   нiм   мету   життя   знайти, -

Се   сходи   лиш   до   вищоi   мети.

Та   крiм   добра,   ти   маєш,    синку,   те,

Що   найважнiше – серце    золоте,

Досить   науки   i   здоровий   ум,

I   вже   пройшов   ти   молодостi   шум.

Одного   лиш   бажаю   ще   тобi:

Щоб   мав   ти   друга   щирого   собi".

Син   мовив: "Татку,   дяка   вам   і   честь!

Та   в   мене   друзiв   щирих   много   єсть".

"О   синку,   много   при   їдi   й   винi,

Та   в   горю   помогти - напевно,   нi!

Я,   сiмдесят   п’ять   лiт   проживши,   вспiв

Знайти   одного   лиш – та   й   то  напiв".

" Нi,   татку, - мовив   син, - з моiх   друзяк

Пiде   за   мене   кождий   хоч   на   гак!"

Всмiхнувсь   отець.   "Щасливий,   синку,   ти,

Та   я   би   радив   пробу   навести.

Зарiж   теля   i   запакуй   у   мiх,

А   нiччю   йди   з   тим   до   друзяк   своiх.

Скажи:   "Бiда!   Я   чоловiка   вбив!"

Проси,   щоб   захистив   тебе   и   скрив.

Своiх   так   перепробуй,   а   потiм

Застукай   i   в   мойого   друга   дiм".

Послухав   син.   Як   смерклося   цiлком,

Пiшов   важким   нав’ючений   мiшком.

До   друга   найлюбiшого   ворiт

Застукав:   "Живо,   живо   отворiть!"

Явився   друг.   "Се   що   тебе   жене?"

"Я   чоловiка   вбив.   Сховай   мене!"

Та   сей,   не   отворяючи   ворiт,

Сказав:   "Тiкай!   Чи   ще   мене   й   мiй   рiд

Ти   хочеш   у   тяжку   бiду   вплескать?

Адже   ж   коли   почнуть   тебе   шукать,

То   де   ж   пiдуть   насамперед?   Сюди!

Бо   знають,   що   я   друг   твiй!   Геть   iди"

Пiшов   по   iнших   своїх   другах   син,-

Не   скрив   його,   не   втiшив   нi   один.

А   дехто   мовив:   "Забирайся   ти!

Я   зараз   мушу   властям   донести.

Адже   ж   всi   знають,   як   дружим   ми,-

Ще   скажуть,   що   до   спiлки   вбили   ми".

Отак   всю   нiч   продвигавши   свiй   мiх,

До   батькового   друга   вiн   прибiг.

"Рятуйте,   дядьку!   Я людину   вбив,

Та   вже   й   у   мiстi   шуму   наробив!

Ось   труп!   Там   десь   погоня   вже   жене!

Ой   пробi,   скрийте   трупа   і   мене!"

Старий   живенько   замки   відкрутив

I   з   мiхом   парубка   в   свiй   дом   пустив.

"Ну,   ну,   ходи,   небоже,   скрийся   тут!

А   трупа   десь   я   впру   в   безпечний   кут".

Замкнув   ворота,   взяв   на   плечi   мiх -

Та   парубок   упав   йому   до   нiг.

"Спасибi,   дядьку!   Не   турбуйтесь,   нi!

Нiяке   зло   не   сталося   менi".

I   вiн   сказав   йому   батькiвську   рiч

I   все,   що   дiялося   з   ним   ту   нiч,

I   як   подвiйно   тут   вiн   скористав:

Фальшивих   друзiв   збувсь,   а   вiрного   пiзнав.